Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

UPD :))

*медитативно* И чем бы я еще занималось, в два-то часа ночи... / шесть-то утра...

анкета по Бличу

О себе:

1. Ник в "Bleach": пока нет, но чувствую, подсяду на отыгрыш Ячиру / плюс иногда еще меня называют Рукией

2. Пишешь ли ты фанфики: ну... пробую

3. Рисуешь фанарт: я солнышки на запотевших стеклах рисую, и это предел моего мастерства

4. Читаешь слишком много фиков: пока нет, но я стараюсь / уже нет, уже постаралась

5. И пишешь отзывы: нет



О галактике:

6. Любишь мангу: не видела / не особо

7. Ну а аниме: нет

8. Что, и филлеры: не видела пока / против ничего не имею, но где-то на десятой серии забуксовала

9. А мюзиклы: какие мюзиклы? / не видела, и не тянет

10. Фильмы: *начиная чувствовать себя идиотом* какие фильмы?.. / *продолжая чувствовать себя идиотом* ОВАшки, что ли?

11. Музыка в "Bleach": очень выборочно



О персонажах:

12. Любимый житель Каракуры: Ишида

13. Любимый капитан: Хицугайя / II - Бьякуя, III - Укитаке

14. Любимый лейтенант: Ячиру!

15. Любимый вайзард: хто? / вообще-то я к ним равнодушна, но если выбирать, то Лиза

16. Любимый аранкар: хто-хто? / а к этим я равнодушна настолько, что даже выбрать нечего

17. Любимый парень: Ишида

18. Любимая девушка: Рукия

19. Самый-самый: Йоруичи



О парочках:

20. Любимая пара: страшно сказать, но нет такой / Бьякуя/Ишида. OTP

21. Другие любимые пейринги: Ишида/Рукия, Бьякуя/Рукия, Хицугайя/Хинамори. / + Рукия/Орихимэ

22. Самые интересные пейринги: Айзен с Хинамори, Зангецу с Ичиго, Укитаке с Ишидой. Бьякуя с Ишидой тоже было бы интересно, но я не представляю, что может заставить их сойтись... и да, я знаю, я хочу странного О! Йоруичи еще. С Рукией. Или с Нанао Рукия с Хинамори. Ох. / Уберите Айзена

23. Нелюбимые пейринги: Айзен/Гин, Гин/Кира, Бьякуя/Ренджи, Кьераку/Укитаке, Шухей/Юмичика Самые распространенные, ага. И Гин/Хицугайя. / разве что к Бьякуе с Ренджи попривыкла немного, и то, за счет юмора

24. Самый ненавистный: нет такого. Все нелюбимые ненавистны одинаково Хотя если постараться, можно еще, конечно, придумать какое-нибудь Айзен/Орихиме... / Маюри/Ишида

25. Ичиго/Исида или Ичиго/Орихиме: не люблю Ичиго / Ичиго/Ишида

26. Бьякуя/Рендзи иди Рендзи/Рукия: Бьякуя/Рукия

27. Кьераку/Укитаке или Кайен/Укитаке: неееет... уберите, уберите

28. Сейретей, Руконгай, Каракура, Уэко Мундо, или те с этими: Сейретей



О фандоме:

29. Канон или фанон: канон

30. Канон или AU: канон

31. Коротенькие сценки или POV: коротенькие сценки

32. Длинные романы: да / возможно

33. Джен, гет, яой или юри: все в куче

34. Много парочек на один фик: да ради бога, пусть всем будет щасте / нет

35. Флафф или ангст: флафф

36. Трагические истории: нет

37. Истории на заказ: нет / возможно

38. Новые персонажи: нет

39. ООС или IC: IC

40. Поливанов: неееет!

41. Гин-который-на-самом-деле-любит-нужное-вставить: Рангику

42. Что больше всего раздражает в фиках: отсутствие логики

43. Самый лучший фик на свете: не по Бличу

44. Второе место: и даже второй не по Бличу, хотя "Попытка не пытка", "Соблазнение капитана" и многие драбблы очень неплохи / тоже не по Бличу



О смертях:

45. Масаки жалко: жалко

46. А Кайена и Мияко: тоже жалко

47. А Пустых: не жалко

48. Или аранкаров: не, не жалко, все равно я не знаю, кто это такие / уже знаю, но не жалко все равно

49. А брата Орихиме: нет

50. Чьей смерти ждешь: Ичиго! Ичиго! Ичиго!!!

51. Чьей не хочешь: э... тут надо перечислить всех приятных мне персонажей?



О разном:

52. Имя лейтенанта первого отряда: понятия не имею / Сасакибэ какой-то-джиро

53. Цвет глаз Гина: красный

54. Ичиго нравится: терпеть не могу

55. А Айзен: нет

56. Гин - верен Айзену или всех сдаст: верен Айзену / всех сдаст!

57. Ичиго или Хичиго: *тошнится*

58. Орихиме раздражает: нравится

59. Что думаешь о шинигами: кто, с кем, когда, почему...

60. О Пустых: раздражают, ибо отвлекают от мыслей о шинигами

61. Хиери, Синдзи, Лиза или Кенсей: *жалобно* моя не знай таких словей / Лиза, хотя что такое Кенсей, я помню смутно



О прекрасном будущем:

62. Ичиго умрет в самом-самом конце: да! о да! счастье есть! *мрачно* Щас. Скорее Бьякуя спляшет кукарачу, чем Ичиго умрет.

63. Орихиме уйдет с Улькьоррой: Орихиме уже не влюблена в Ичиго?.. / нет

64. Гина убьют: слишком хорошо, чтобы быть правдой / покоцают максимум

65. Кто: никто *со вздохом* / вариантов масса, начиная с Ичиго и заканчивая Айзеном



Финал:

66. Хорошие или плохие: хорошие

67. Каких персонажей стоило лучше продумать: мне лично на эти 62 эпизода было мало Бьякуи и Укитаке. И Йоруичи.

68. Изменил ли "Bleach" коренным образом твою жизнь: нет

69. Что в "Bleach" нравится больше всего: несколько персонажей

запись создана: 27.12.2006 в 03:40

@темы: Блич, Анкеты

---

сводки двух последних дней (скучное)

Болею Простите, товарищи по играм, ближайшие несколько дней меня нет, ибо голова мутная, что болото

Учу читать мелкого ангела. Нашла в сети отличные развивающие игрушки для маленьких, вот, может, кому-нибудь пригодится.

Уровень пройден, психушка приблизилась впритык, уже приснился первый кошмарик по мотивам. Для успокоения нервов смотрю, как народ проходил ее, на YouTube. And weren't they good at it.

Новостная лента производит впечатление второсортной беллетристики. Не буду я никаких оценок давать, а вот Мариинку мне жалко

Там на улице весна, говорят?..



Мне не хватает тебя

@темы: Правда жизни

---

Набрела на удивительные вещи.

2 большие картинки

Потрясающе.

@темы: Красотища

---

Выкупали кисю Сидит теперь такая оби-иженная и вздыхает И не урчит.

Пойду за колбаской, подлизываться буду



Один уровень до психушки

@темы: Коты

---

Прохожу

Вора

Thief: Deadly Shadows второй раз.

Психушка все ближе и ближе

Не хочууУУУ туда! Спасите-помогите!..

*мрачно* А ведь придется



*ушло бояться *

@темы: Ховайся в жито

---

Каждый раз, еле-еле продирая глаза, чтобы идти на работу, я клятвенно обещаю себе, что вернусь вечером, в душ, ужин, и спать!

И каждый раз я опять засиживаюсь в сети до утра.

Доколе?!

@темы: Правда жизни, Кунсткамера

---

Пупсик-тайчо и родители, часть вторая

Хицугая тянется к одному из отцовских занпакто:
– Можно?
Отец, усмехнувшись, позволяет ему взять меч. Кроме хозяина, Тоширо единственный, кого клинок признаёт, и отец явно этим гордится. А Хицугая думает, что для занпакто, да еще в постоянном ши-кай, меч слишком горяч и норовист. Как есть огонь – дикий и неуправляемый.
Маленький шинигами задумчиво проводит пальцами по сверкающему лезвию, крепче сжимает рукоять и пытается представить себе, каково это – сражаться вместе с… таким. Хьоринмару отзывается волной ревнивого недовольства, и Хицугая хмурится: ох уж эти драконы.
Отец наблюдает за ними тремя со смесью интереса и раздражения.
– Твой тоже должен был стать огненным, – досадливо фыркает он. – Но кот, конечно, все испортил.
– Бьякко ничего не портил, папа, – рассеянно отвечает Хицугая. – Мне нравится Хьоринмару.
– Ты еще скажи, что тебе, драконышу, тигриный хвост нравится. Меч верни.
Занпакто вырывается из руки Тоширо.
– Папа, – ворчит Хицугая. – Зато я тоже маленький, и волосы у меня торчат, как у тебя.
Курикара обдумывает аргумент. Дрейфующая Пустыня шуршит песками. Футсуномитама, не жалующий ветреного тигра из ГенСоКай, хихикает.

*убегает *

@темы: Блич, Ями, Креатив

---

Кстати, купила тут себе новый гель для душа - с ароматом цветущей сакуры Как говорится, почувствуйте себя Кучики-тайчо...

@темы: Блич

---

Ааааа! Я поняла, кто второй родитель Хицугаи! И нет, это не Сорю

Ой держите меня пятеро, четверо не удержат

*убежала писать драббл *

@темы: Блич

---

Чего-то я не понял, товарищи У нас в городе вчера был ветер до 12 м/с - стекла оконные дрожали, в областях больше тысячи населенных пунктов осталась без света, крыши с домов срывало, море разошлось так, что страшно было глянуть... а штормовое предпреждение где? А не было штормового предупреждения

Но если это не тот случай, когда его объявляют, то какой же тогда тот?

@темы: Ховайся в жито

---

У нас выпал снег

@темы: Ховайся в жито

---

Эти забавные зверьки css

@настроение: креатив

---

Сейчас буду хулиганить, товарищи

Смайлики-ассоциации - с кем знакома достаточно для. Нать?



Alala -

Amon -

Aurenga -

helcatari -

illegal_goddess -

Jashin Touda -

Kagami-san -

ki-chen - *фигурально *

Sinitari -

Киран -

Котька -

Крейди -

М.Г. -

Мийка -

Руманта - *убегает*

Таэлле -

---

Лирика, любимое, наизусть, много.



***



Було нам тоді не до сміху.

Ніч підняла завісу -



біла симфонія снігу

пливла над щоглами лісу.



А ліс, як дрейфуюча шхуна,

скрипів, у льоди закутий…

І хлопець, зворушливо юний,

сказав із дорослим смутком:



- Ти пісня моя лебедина,

останнє моє кохання…



В такому віці людина

завжди кохає востаннє.



Бо то уже справа гідности -

життя, бач, як сон, промайнуло.

Підлітки для солідности

мусять мати минуле.



Завіяні снігом вітрила

звисали, як біла гичка…

Я теж йому щось говорила,

і теж, певно, щось трагічне.



Було кохання фатальне,

майже з драми Ростана…

Я тільки сніг пам'ятаю,

отой, що давно розтанув.



Білу симфонію снігу,

шхуну, в льоди закуту…



А нам з тобою – до сміху!

А нам з тобою не смутно!



І добре тобі, і весело

на білому світі жити.

Ти тільки, як всі воскреслі,

не любиш про смерть говорити.



І маєш, напевно, рацію.

Минуле вмерзає в кригу.

І це вже не декорація…



Біла симфонія снігу.



Стогне завія до рання,

зламавши об ліс крило…

Ти – моє перше кохання.

Останнє уже було.



***



Вечірнє сонце, дякую за день!

Вечірнє сонце, дякую за втому.

За тих лісів просвітлений Едем

і за волошку в житі золотому.

За твій світанок, і за твій зеніт,

і за мої обпечені зеніти.

За те, що завтра хоче зеленіть,

за те, що вчора встигло оддзвеніти.

За небо в небі, за дитячий сміх.

За те, що можу, і за те, що мушу.

Вечірнє сонце, дякую за всіх,

котрі нічим не осквернили душу.

За те, що завтра жде своїх натхнень.

Що десь у світі кров ще не пролито.

Вечірнє сонце, дякую за день,

за цю потребу слова, як молитви.



***



Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.

Бляшаний звук води, веселих крапель кроки.

Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить,

і раптом озирнусь, а це вже роки й роки!



А це уже віки. Ніхто уже й не зна,

в туманностях душі чи, може, Андромеди -

я в мантіях дощу, прозора, як скляна,

приходжу до живих і згадую про мертвих.



Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю.

Він добре вам зіграв колись мою присутність.

Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.

І, може, це і є моя найвища сутність.



***



Ті журавлі, і їх прощальні сурми…

Тих відлітань сюїта голуба…

Натягне дощ свої осінні струни,

торкне ті струни пальчиком верба.

Сумна арфістко – рученьки вербові! –

по самі плечі вкутана в туман.

Зіграй мені мелодію любові,

ту, без котрої холодно словам.

Зіграй мені осінній плач калини.

Зіграй усе, що я тебе прошу.

Я не скрипковий ключ, а журавлиний

тобі над полем в небі напишу.



***



Двори стоять у хуртовині айстр.

Яка рожева й синя хуртовина!

Але чому я думаю про Вас?

Я Вас давно забути вже повинна.

Це так природно – відстані і час.

Я вже забула. Не моя провина, –

то музика нагадує про Вас,

то раптом ця осіння хуртовина.

Це так природно – музика і час,

і Ваша скрізь присутність невловима.

Двори стоять у хуртовині айстр.

Яка сумна й красива хуртовина!



***



Осінній день березами почавсь,

Різьбить печаль свої дереворити.

Я думаю про тебе весь свій час,

Але про це не треба говорити.



Ти прийдеш знов, ми будемо на "ви",

Чи ж неповторне можна повторити?

В моїх очах свій сум перепливи,

Але про це не треба говорити.



Хай буде так, як я собі велю,

Свій будень серця будемо творити.

Я вас люблю, о, як я вас люблю,

Але про це не треба говорити.



***



На конвертики хат літо клеїть віконця, як марки.

Непогашені марки - біда ще не ставила штамп.

Пролітають над ними віки, лихоліття і хмарки.

Я там теж пролітаю, я теж пролітаю там.



Опускаюсь на землю, на сивий глобус капусти.

На самісінький полюс, де ходе жук, як пінгвін.

Під склепінням печалі така хороша акустика.

Ледве-ледве торкнешся, а все вже гуде, як дзвін.



Ходить мати в городі. І лащиться плюшевий песик.

І ніхто ще не вбитий, не вбитий ніхто на війні.

Дикі гуси летять. Пролітає Івасик-Телесик.

Всі мости ще кленові. Всі коні іще вороні.



***



Стояла я і слухала весну,

Весна мені багато говорила,

Співала пісню дзвінку, голосну,

То знов таємно-тихо шепотіла.



Вона мені співала про любов,

Про молодощі, радощі, надії,

Вона мені переспівала знов

Те, що давно мені співали мрії.



***



Сю ніч зорі

чомусь колючі,

Як налякані їжачки.

Сю ніч сойка

кричала в кручі,

Сю ніч ворон казав:

“Апчхи!"



Сю ніч квітка

питала квітку:

- Що це робиться,

поясни?

Тільки вчора

було ще влітку,

А сьогодні вже -

восени!



***



Малюнки на камені. Перші листки осінні:

Прогулянка містом, якого давно немає.

Нас двоє у світі. Скрипуче соло трамвая.

І очі примружені, карі і світло-сині.



Малюнки на камені. Ящірки срібна спинка.

Люблю тебе ніжно і якось позачасово.

Вітри розсипають волосся. Все зафіксовано

На фото: твій профіль, листя летить неспинно.



Малюнки на камені. Сонце в долоні тепле.

Це згублене місто застелено пелюстками.

Нас двоє на світі. І пальці мої стискають

Пружні і холодні міцні жоржинові стебла.



***



Я один за судьбу отвечаю мою,

Небо спрашивать я ни о чем не желаю!

Одиноко

На башне высокой стою,

Одиноко

На башне высокой стою,

И в душе моей скорбь

Без конца и без края.



В неурочный вы час повстречались со мной:

Сон меня одолел, сердце отдыха просит...

Вам бы лучше, пожалуй,

Вернуться домой,

Вам бы лучше, пожалуй,

Вернуться домой...

И пускай ветер западный

Осень приносит!



***



Сейчас весна,

И дни мои легки,

Гляжу: стрекозы

Над водой летают

И крылышками

Еле задевают

Поверхность

Очарованной реки.

И вот я говорю

Своей весне:

"Мы знаем,

Как меняется Природа,

Ты - только миг,

Ты - только Время Года,

Но в этот миг

Не изменяй ты мне!"



***



Ой ти, дівчино, з горіха зерня,

Чом твоє серденько - колюче терня?



Чом твої устонька - тиха молитва,

А твоє слово остре, як бритва?



Чом твої очі сяють тим чаром,

Що то запалює серце пожаром?



Ох, тії очі темніші ночі,

Хто в них задивиться, й сонця не хоче!



І чом твій усміх - для мене скрута,

Серце бентежить, як буря люта?



Ой ти, дівчино, ясная зоре!

Ти мої радощі, ти моє горе!



Тебе кидаючи, любити мушу,

Тебе кохаючи, загублю душу.



***



Odi et amo. Quare id faciam, fortasse requiris.

Nescio, sed fieri sentio et excrucior.



***



Vivamus mea Lesbia, atque amemus,

rumoresque senum severiorum

Omnes unius aestimemus assis!

soles occidere et redire possunt:

nobis cum semel occidit brevis lux,

nox est perpetua una dormienda.

Da mi basia mille, deinde centum,

dein mille altera, dein secunda centum,

deinde usque altera mille, deinde centum.

Dein, cum milia multa fecerimus,

conturbabimus illa, ne sciamus,

aut ne quis malus invidere possit,

cum tantum sciat esse basiorum.



***



Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

І земля убирається зрання…



Дише тихо і легко в синяву вона,

простягає до зір свої руки…

В день такий на землі розцвітає весна

і тремтить од солодкої муки…



В'яне серце моє од щасливих очей,

що горять в тумані наді мною…

Розливається кров і по жилах тече,

ніби пахне вона лободою…



Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..

Де ви бачили більше кохання?..

Я для неї зірву Оріон золотий,

я - поет робітничої рані…



Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

І земля убирається зрання…



Дише тихо і легко в синяву вона,

простягає до зір свої руки…

В день такий на землі розцвітає весна

і тремтить од солодкої муки…



***



Розкажу тобі думку таємну,

дивний здогад мене обпік:



я залишуся в серці твоєму

на сьогодні, на завтра, навік.



І минатиме час, нанизавши

сотні вражень, імен і країн, –



на сьогодні, на завтра, назавжди! –

ти залишишся в серці моїм.



А чому? То чудна теорема,

на яку ти мене прирік.



То все разом, а ти – окремо.

І сьогодні, і завтра, й навік.



***



Очима ти сказав мені: люблю.

Душа складала свій тяжкий екзамен.

Мов тихий дзвін гірського кришталю,

несказане лишилось несказанним.



Життя ішло, минуло той перон.

гукала тиша рупором вокзальним.

Багато слів написано пером.

Несказане лишилось несказанним.



Світали ночі, вечоріли дні.

Не раз хитнула доля терезами.

Слова як сонце сходили в мені.

Несказане лишилось несказанним.



***



Вже тільки снишся… Згадую ім'я -

відлунюється холодом світання.

Ліхтарні біля скверика стоять

зіщулені, як знаки запитання.

Щеня стрибає. Заспаний двірник

змітає з площі листя безпритульне.

І я молюся тихо: “Озирнись!” -

ховаючись за квітами настурцій.

Коли усе це, пам'яте, було?

і чи було? А чи наснилось тільки?

Від подиху туманилося скло.

Просвічувалось поглядом, тремтіло.

Здавалося — не витримає світ,

на скалочки потрощиться від болю!..

Настурція осипалася. Цвіт

скороминущий, як і ми з тобою.

Скороминущий, доле… До вікна

тулюся паленіючим обличчям.

Твоє ім'я далеке, як луна:

вже навіть не пригадується - сниться.



***



Хай буде легко. Дотиком пера.

Хай буде вічно. Спомином пресвітлим.

Цей білий світ - березова кора,

по чорних днях побілена десь звідтам.



Сьогодні сніг іти вже поривавсь.

Сьогодні осінь похлинулась димом.

Хай буде гірко. Спогадом про Вас.

Хай буде світло, спогадом предивним.



Хай не розбудить смутку телефон.

Нехай печаль не зрушиться листами.

Хай буде легко. Це був тільки сон,

що ледь торкнувся пам'яті вустами.



***



Як пощастило дівчині в сімнадцять,

в сімнадцять гарних, неповторних літ!

Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.

Вона ридає, але все як слід.



Вона росте ще, завтра буде вищенька.

Але печаль приходить завчасу.

Це ще не сльози – це квітуча вишенька,

що на світанку струшує росу.



Вона в житті зіткнулась з неприємістю:

хлопчина їй не відповів взаємністю.

І то чому: бо любить іншу дівчину,

а вірність має душу неподільчиву.



Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.

Як пощастило дівчинці в сімнадцять!



***



Є в коханні “проти” і “за”,

Плагіат і обличчя митця.

Проведи мене на вокзал

І чекати пообіцяй -



Не ікону в світанку свічок,

Не невпинений сміх течії,

А маленьку дівчинку, що

Пам’ятає слова твої.



А коли принесуть вітри

В хмарах перші дощі весняні, -

На вокзалі мене зустрінь

І скажи, що віриш мені.



Хай облуда чужих казань

Не заступить мого лиця.

Проведи мене на вокзал

І чекати пообіцяй.



***



Не дивися так привітно

Яблуневоцвітно

Стигнуть зорі, як пшениця:

Буду я журиться.



Не милуй мене шовково,

Ясно-соколово.

На схід сонця квітнуть рожі:

Будуть дні погожі.



На схід сонця грають грози -

Будуть знову сльози!

Встала мати, встали й татко:

Де ластовенятко?



А я тут, в саду, на лавці,

Де квітки-ласкавці…

Що скажу їм? - все помітно:

Яблуневоцвітно.



***



Ви знаєте, як липа шелестить

у місячні весняні ночі?



Кохана спить, кохана спить,

Піди збуди, цілуй їй очі.

Кохана спить…



Ви чули ж бо: так липа шелестить.



Ви знаєте, як сплять старі гаї?

Вони все бачать крізь тумани.



Ось місяць, зорі, солов'ї…

"Я твій" - десь чують дідугани,

А солов'ї!..



Та ви вже знаєте, як сплять гаї!



***



Вас так ніхто не любить. Я один.

Я вас люблю, як проклятий. До смерті.

Земля на небі, вечір, щастя, дим,

Роки і рік, сніги, водою стерті,



Вони мені одне лиш: ви і ви…

Димлять століття, води і народи…

Моя ви пам'ять степу-ковили,

Зорі червоний голос і свободи.



Дивіться, гляньте: мій - то голос ваш:

Як світиться він тепло на світанні…

Я вас люблю, як сіль свою Сиваш,

Як ліс у грудні свій листок останній.



***



О слово рідне! Орле скутий!

Чужинцям кинуте на сміх!

Співочий грім батьків моїх,

Дітьми безпам'ятно забутий.



О слово рідне! Шум дерев!

Музика зір блакитнооких,

Шовковий спів степів широких,

Дніпра між ними левій рев…



О слово! Будь мечем моїм!

Ні, сонцем стань! Вгорі спинися,

Осяй мій край і розлетися

Дощами судними над ним.



***



За вікнами день холоне,

У вікнах - перші вогні…

Замкни у моїх долонях

Ненависть свою і гнів.



Зложи на мої коліна

Каміння жорстоких днів,

І срібло свого полину

Мені поклади до ніг.



Щоб легке, розкуте серце

Співало, як вільний птах,

Щоб ти, найміцніший, сперся,

Спочив на моїх устах.



А я поцілунком теплим,

М'яким, мов дитячний сміх,

Згашу полум'яне пекло

В очах і думках твоїх.



Та завтра, коли простори

Проріже перша сурма -

В задимлений, чорний морок

Зберу я тебе сама.



Не візьмеш плачу з собою -

Я плакати буду пізніш!

Тобі ж подарую зброю:

Цілунок, гострий як ніж.



Щоб мав ти в залізнім свисті -

Для крику і для мовчань -

Уста рішучі як вистріл,

Тверді як лезо меча.



***



Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні.

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині –

Однаковісінько мені.

В неволі виріс меж чужими,

І, не оплаканий своїми,

В неволі, плачучи, умру,

І все з собою заберу,

Малого сліду не покину

На нашій славній Україні,

На нашій – не своїй землі.

І не пом'яне батько з сином,

Не скаже синові: “Молись,

Молися, сину: за Вкраїну

Його замучили колись”.

Мені однаково, чи буде

Той син молитися, чи ні…

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять…

Ох, не однаково мені.



***



Де зараз ви, кати мого народу?

Де велич ваша, сила ваша де?

На ясні зорі і на тихі води

Вже чорна ваша злоба не впаде.



Народ росте, і множиться, і діє

Без ваших нагаїв і палаша.

Під сонцем вічності древніє й молодіє

Його жорстока й лагідна душа.



Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

Пощезнуть всі перевертні й приблуди,

І орди завойовників-заброд!



Ви, байстрюки катів осатанілих,

Не забувайте, виродки, ніде:

Народ мій є! В його гарячих жилах

Козацька кров пульсує і гуде!



***



Україно, п'ю твої зіниці

Голубі й тривожні, ніби рань.

Крешуть з них червоні блискавиці

Революцій, бунтів і повстань.



Україно! Ти для мене диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо горда і вродлива,

З тебе дивуватися повік.



Ради тебе перли в душі сію,

Ради тебе мислю і творю -

Хай мовчать Америки й Росії,

Коли я з тобою говорю!



Одійдіте, недруги лукаві!

Друзі, зачекайте на путі!

Маю я святе синівське право

З матір'ю побуть на самоті.



Рідко, нене, згадую про тебе,

Дні занадто куці та малі,

Ще не всі чорти втекли на небо,

Ходить їх до біса по землі.



Бачиш: з ними щогодини б'юся,

Чуєш - битви споконвічний грюк!

Як же я без друзів обійдуся,

Без лобів їх, без очей і рук?



Україно, ти моя молитва,

Ти моя розпука вікова…

Гримотить над світом люта битва

За твоє життя, твої права.



Хай палають хмари бурякові,

Хай сичать образи - все одно

Я проллюся крапелькою крові

На твоє священне знамено.



***



Я сів не в той літак

Спочатку

Думав я

Що сів у той літак

Але я сів

Не в той літак

Він був

З одним крилом

Другим крилом

Мав стати

Я

Я

Ним не став

І ось вже стільки днів

Ми

Однокриле

Летимо

І кожна мить

Загрожує

Падінням

Добре терпляча дорога моя

Що смерті не боюсь я

І що ти про смерть

Не думаєш

Ми

Летимо.



***



Сонце заходить, гори чорніють,

Пташечка тихне, поле німіє,

Радіють люде, що одпочинуть,

А я дивлюся... і серцем лину

В темний садочок на Україну.

Лину я, лину, думу гадаю,

І ніби серце одпочиває.

Чорніє поле, і гай, і гори,

На синє небо виходить зоря.

Ой зоре! зоре! — і сльози кануть.

Чи ти зійшла вже і на Украйні?

Чи очі карі тебе шукають

На небі синім? Чи забувають?

Коли забули, бодай заснули,

Про мою доленьку щоб і не чули.



***



Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата,

А матері вечерять ждуть.



Сім'я вечеря коло хати,

Вечірня зіронька встає.

Дочка вечерять подає,

А мати хоче научати,

Так соловейко не дає.



Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх;

Сама заснула коло їх.

Затихло все, тілько дівчата

Та соловейко не затих.



***



Зоре моя вечірняя,

Зійди над горою,

Поговорим тихесенько

В неволі з тобою.



Розкажи, як за горою

Сонечко сідає,

Як у Дніпра веселочка

Воду позичає.



Як широка сокорина

Віти розпустила…

А над самою водою

Верба похилилась -



Аж по воді розіслала

Зеленії віти,

А на вітах гойдаються

Нехрещені діти.



***



Поставлю хату і кімнату,

Садок-райочок насаджу.

Посиджу я і походжу

В своїй маленькій благодаті.

Та в одині-самотині

В садочку буду спочивати.

Присняться діточки мені,

Веселая присниться мати,

Давнє-колишній та ясний

Присниться сон мені!.. і ти!..

Ні, я не буду спочивати,

Бо й ти приснишся. І в малий

Райочок мій спідтиха-тиха

Підкрадешся, наробиш лиха...

Запалиш рай мій самотний.



***



Чого являєшся мені

У сні?

Чого звертаєш ти до мене

Чудові очі ті ясні,

Сумні,

Немов криниці дно студене?

Чому уста твої німі?

Який докір, яке страждання,

Яке несповнене бажання

На них, мов зарево червоне,

Займається і знову тоне

У тьмі?



Чого являєшся мені

У сні?

В житті ти мною згордувала,

Моє ти серце надірвала,

Із нього визвала одні

Оті ридання голосні -

Пісні.

В житті мене ти й знать не знаєш,

Ідеш по вулиці - минаєш,

Вклонюся - навіть не зирнеш

І головою не кивнеш,

Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,

Як я люблю тебе без тями,

Як мучусь довгими ночами

І як літа вже за літами

Свій біль, свій жаль, свої пісні

У серці здавлюю на дні.



О ні!

Являйся, зіронько, мені!

Хоч в сні!

В житті мені весь вік тужити -

Не жити.

Так най те серце, що в турботі,

Неначе перла у болоті,

Марніє, в'яне, засиха, -

Хоч в сні на вид твій оживає,

Хоч в жалощах живіше грає,

По-людськи вільно віддиха,

І того дива золотого

Зазнає, щастя молодого,

Бажаного, страшного того

Гріха!



***



'Tis done! - I saw it in my dreams:

No more with Hope the future beams;

My days of happiness are few:

Chill'd by Misfortune's wintry blast,

My dawn of Life is overcast;

Love, Hope, and Joy, alike adieu!

Would I could add Remembrance too!



***



Найдовша з усіх доріг –

Дорога твого приходу.

Найбільша з усіх таємниць –

Таємниця твого обличчя.



Ми прощаємося на день,

Ніби розходимось на віки.

І твій слід на моєму серці

Поглиблюють кожні очі.



***



Коли до губ твоїх лишається півподиху,

Коли до губ твоїх лишається півкроку -

Зіниці твої виткані із подиву,

В очах у тебе синьо і широко.



Щось шепчеш зачаровано і тихо ти,

Той шепіт мою душу синьо крає.

І забуваю я, що вмію дихати,

І що ходити вмію забуваю.



А чорний птах повік твоїх здіймається

І впевненість мою кудись відмає.

Неступленим півкроку залишається,

Півподиху у горлі застряває.



Зіниці твої виткані із подиву,

В очах у тебе синьо і широко,

Але до губ твоїх лишається півподиху,

До губ твоїх лишається півкроку.



***



Тільки-но збудували місто

І навіть ще не встигли його заселити

А вже пророк Єремія плакав над ним

Як над давно спорожнілим



І з кожної його сльози

Тоді виростало при всякім домі сонце

І всім казало що не сонце воно

А жовта кульбаба



І тільки-но сонце промовляло це як

Сиве птаство облітало його звідусіль

Називаючи його кульбабиними дітьми

Але варто було вітрові

Хоча б тихесенько повіяти

І сиве птаство відлітало геть

І вже не поверталося ніколи



***



Не спиняйте її

Бо вона пам'ятає про цвинтар

І про жито високе вона пам'ятає

Вона засвічує місяць собою

І губами засвічує звуки

Над колискою вашою

Бачу її з плачем

Над домовиною вашою

Бачу її зі сміхом

Лишень тоді

Коли ви засинаєте

Вона від усіх вас щасливіша

На вологім піску танцює

І сьогодні вона відходить від вас танцюючи

І не каже вам прощавайте



***



Сходить сонце, ясний обагрянок

Заглядає у вічі мені:

А чи добрий у мене ранок,

Чи не плакала я вві сні?



Ранок – добрий.

А ночі, ночі!

Снишся ти і чужі краї…



Плакали сині очі.

Плакали сірі очі.

Плакала чорні очі.

І всі – мої.



***



Рідна мати моя, ти ночей не доспала,

Ти водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала.



І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.



Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,

І зелені луги, й солов'їні гаї,

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші твої.



І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші, блакитні твої.



Я візьму той рушник, простелю, наче долю,

В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, і вірна любов.



І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.



***



Гаї шумлять -

Я слухаю.

Хмарки біжать -

Милуюся.

Милуюся-дивуюся,

Чого душі моїй

так весело.



Гей, дзвін гуде -

Іздалеку.

Думки пряде -

Над нивами.

Над нивами-приливами,

Купаючи мене

мов ластівку.



Я йду, іду -

Зворушений.

Когось все жду -

Співаючи.

Співаючи-кохаючи

Під тихий шепіт трав

голублячий.



Щось мріє гай -

Над річкою.

Ген неба край -

Як золото.

Мов золото - поколото,

Горить-тремтить ріка,

як музика



***



Ніч яка, Господи! Місячна, зоряна:

Ясно, хоч голки збирай…

Вийди, коханая, працею зморена,

Хоч на хвилиночку в гай!



Сядем укупі ми тут під калиною -

І над панами я пан…

Глянь, моя рибонько, - срібною хвилею

Стелеться полем туман;



Гай чарівний, ніби променем всипаний,

Чи загадався, чи спить?

Он на стрункій та високій осичині

Листя пестливо тремтить;



Небо незміряне всипано зорями -

Що то за Божа краса!

Перлами-зорями теж під тополями

Грає перлиста роса.



Ти не лякайся-но, що свої ніженьки

Вмочиш в холодну росу:

Я тебе, вірная, аж до хатиноньки

Сам на руках однесу.



Ти не лякайсь, а що змерзнеш, лебедонько:

Тепло - ні вітру, ні хмар…

Я пригорну тебе до свого серденька,

Й займеться зразу, мов жар;



Ти не лякайсь, аби тут та підслухали

Тиху розмову твою:

Нічка поклала всіх, соном окутала -

Ані шелесне в гаю!



Сплять вороги твої, знуджені працею,

Нас не сполоха їх сміх…

Чи ж нам, окривдженим долею клятою,

Й хвиля кохання - за гріх?



***



Яблука доспіли, яблука червоні!

Ми з тобою йдемо стежкою в саду,

Ти мене, кохана, приведеш до поля,

Я піду - і може, більше не прийду.



Вже й любов доспіла під промінням теплим,

І її зірвали радісні уста, -

А тепер у серці щось тремтить і грає,

Як тремтить на сонці гілка золота.



Гей, поля жовтіють, і синіє небо,

Плугатар у полі ледве маячить…

Поцілуй востаннє, обніми востаннє;

Вміє розставатись той, хто вмів любить.



***



Взяла Орися кошеня

Й воно подряпало їй руки

І сльози падали в онуки

Їх витирав з любов'ю я.



"Чи будеш гнать за ним усюди

І в руки брать це кошеня?"

І відповіло маленя

Одним коротким словом: "Буду".



***



Вдарив батько спересердя хлопчика малого.

Той поплакав, переплакав та й питає в нього:

- Тебе, татку, бив твій татко?

- Бив, та ще й немало.

- Ну, а татка твого били?

- Теж перепадало. -

І сказало хлопченятко, заломивши ручки:

- Тепер ясно, звідки в тебе хуліганські штучки.



***



Пасажир лягає спати й каже провідниці:

- Збудіть мене на станції Глибокі Криниці.

В мене нерви не в порядку, так ви пам'ятайте.

Як вставати не захочу, за ноги стягайте.

Якщо буду відбиватись, навіть в зуби двину,

То візьміть ви на підмогу якогось мужчину,

Тягніть мене до виходу і випхніть у спину.

Я, як сильно розісплюся, — в мене не всі дома…

Не забудьте, що полиця моя — тридцять сьома.

Прокинувся пасажир той, як стало світати.

- Де, - гукає, - провідниця? Де, бісова мати?

Чому мене не збудила? Не зна свого діла?

Як почула провідниця - мало не зомліла.

- Це ж ми, - каже, - на станції Глибокі Криниці

Стягли гуртом чоловіка з іншої полиці.

Він пручався, відбивався, за східці чіплявся.

До самого семафора за поїздом гнався.

авторы

Т. Шевченко, І. Франко, М. Старицький, Леся Українка, О. Олесь, О. Теліга, В. Сосюра, М. Рильський, П. Тичина, В. Симоненко, М. Вінграновський, Л. Костенко, А. Малишко, Д. Павличко, М. Савка, М. Брацило, Г. Чубай, Н. Стефурак, П. Глазовий; Дж. Байрон; А. Пушкин, Д. Самойлов; Ду Фу, Синь Цицзи, Катулл.



А что наизусть помните вы?

---

Немножко киевских слайдов (фотографировала Ари)

+5

Бессовестное самолюбование





Франко и зонтик

---

перлы фиковые 3

Аннотации, часть последняя.

Пристегните ремни, товарищи



1. Рассказ о Трове и Мииди. Один из лучших фиков, которые я читала.

От скромности автор не умрет.



2. АУ. Дуо ходит в школу с друзьями - Кватрэ и Тровой, но что будет, если его захочет кто-то еще?

*непонимающе* Захочет ходить с ним в школу?..



3. Миссия: Соблазнить Вуфея. Но как это сделать?..

Романс/Мистика

Нелегко соблазнить Вуфея. Мистика просто!



4. Жизнь одного мальчика навсегда меняется после того, как он встречает очаровательную белую лошадь.

*качая головой* В мире много такого, бэби, что и вымолвить неловко...



5. Молодой археолог Хиро участвует в раскопках в Египте и случайно пробуждает древнюю мумию - Дуо.

Так над Дуо, по-моему, не издевался еще никто



6. Археологическая экспедиция. Салли находит тело юноши с длинными каштановыми волосами, идеально мумифицированное тысячи лет назад. Что будет, если он воскреснет?

Сенен аи, 2x1, 3+4, 5+S, СолоxОП

Мумии возвращаются. И судя по всему, первым делом они отымеют Хиро



7. Дуо погибает, несмотря на то, что Трова и Кватрэ приставлены защищать его. Безутешный Вуфей клянется отомстить. Но когда они сбегают в параллельный мир, все немного усложняется.

Немного - явное преуменьшение



8. Кватрэ приглашает Хиро на вечеринку по случаю Хэллоуина, и там Хиро встречает смутно знакомую девушку. Когда он узнаёт, что на самом деле это Дуо, он совершает ошибку. Последствия этой ошибки изменят жизнь всех их близких, и у многих - к худшему.

Насилие, жестокость, графический секс.

Сиквел. Дуо и Хиро планируют свадьбу и сталкиваются с мелкими трудностями.

Сентиментальности, флафф, чуть-чуть ангста.

Какие интересные причинно-следственные связи.



9. Дуо - сын фараона, и на свой день рождения он получает очень необычный подарок...

Надеюсь, не мумию



10. Пары: 1x2, 3x4, 5xкто угодно

Я понял. Соблазить Вуфея - это мистика, но сам Вуфей соблазнит кого хошь!



11. Земное правительство OZ начало войну с колониями, чтобы подчинить их себе, колонии были обречены, но внезапное появление неизвестного мобилсьюта склонило чашу весов на их сторону.

Оставим стилистику, но зачем автор в аннотации описывает сюжет анимэ?



12. Меня зовут Чанг Вуфей. Голубой - восхитительный цвет, а синий еще лучше... не так ли?

Дурдом "Солнышко".



13. Хиро влюблен в своего лучшего друга Алекс (пилот 06, девушка). Но она любит другого, а этот другой уже занят. Как друг Хиро пытается смириться с тем, что никогда не добьется от Алекс взаимности. Но, может быть, она все-таки даст ему шанс?

*скорбно* Увы, Хиро, и ты тоже полег в неравной битве с безжалостной и беспощадной мэрисью



14. Сенен аи, 13x6. События происходят после смерти Трейза. Зекс проводит с Трейзом последнюю ночь.

Мое воображение тут буксует, товарищи.



15. Вуфей думает, что потеря любовника - это худшее, что могло с ним произойти, но он и не представляет, что еще ждет его самого и двух других.

Три любовника? Неплохо, Пятый



Вот теперь канес

@темы: Цирк на дротi, Винг, Гыгысь

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

драбблы: Вуфей

Один

Он реагирует на знакомое присутствие прежде, чем замечает ее. У него звериным инстинктом – чуять эту породу. По колебаниям воздуха, по запаху, по тому, как внезапно засасывает под ложечкой, хотя казалось бы – что такого волнующего могло произойти на рядовом светском приеме?

А потом он видит ее.

Гордая подсадка головы. Хищная грация движений. Манера держаться, которой позавидует любая принцесса. Взгляд…

После войны прошло уже десять лет.

С чужого лица на него смотрят пронзительно знакомые глаза погибшего в той войне.

Вуфей Чанг улыбается.

Ответная улыбка Мариэмаи Кшренады остра, как хорошо заточенное лезвие катаны. Кажется, прикоснись к этим губам – порежешься.

И Вуфей понимает, что отдал бы все, чтобы скрестить с девчонкой мечи.

Она определенно достойна этого.

Два

– Из-за тебя погиб мой отец.

Она бросает ему слова, как перчатку: дерзко, отрывисто. Ее пронзительные синие глаза обжигают холоднее льда.

Вуфей молча смотрит на ее шпагу. Хороший клинок, сильный, и кажется почти живым в обманчиво хрупкой руке хозяйки.

– Твой отец пожертвовал собой ради нашей победы, – наконец произносит он, не оправдываясь, но отдавая Трейзу должное. – Я принимаю твой вызов.

И дао звенит, чисто и горячо, встречая шпагу жадным коротким поцелуем.

Их схватка быстра и неистова, как летняя гроза со вспышками злых молний; Мариэмая не щадит себя, не бережет сил для долгого поединка, и Вуфею приходится выкладываться до конца, чтобы сдерживать ее бешеный напор. Страсть сейчас с лихвой окупает любую неопытность.

Они замирают так же внезапно, как сорвались в бой. Острие шпаги упирается ему в глотку. Кончик дао застыл прямо напротив ее сердца.

Он криво усмехается и почти успевает предложить ничью, когда она вдруг резко рвется вперед, метя шпагой ему в горло. Ей явно плевать, что дао сейчас вспорет ее грудь.

Вуфей не успевает остановить ее – она слишком стремительна. Все, на что его хватает – это упасть на колено, уходя из-под удара и уводя меч от ее сердца.

Она остается на ногах. Шпага снова колет ему шею, и Вуфея внезапно накрывает волной дежа вю.

Всю жизнь он считал, что не умеет и никогда не научится влюбляться.

Теперь он начинает понимать, что ошибался.

@темы: Креатив, Винг

---

Мастер, стащила у тебя ссыль на тест...

Ну и рожу оно мне выдало на результате!







Sorceress, панимаишь

Я ж теперь спать ложиться боюсь

@темы: Ховайся в жито